ПЛАНУВАННЯ

1.          Зміст процесу планування на підприємстві.

Планування – це заздалегідь намічений порядок дій, необхідних для досягнення поставленої цілі. Планування - оптимальний розподіл ресурсів для досягнення поставленої мети.

Планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління.

 Сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку.

Мета планування полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Планування дає змогу виявити проблеми, що існують на ринку, і намітити необхідні заходи для їх подолання у майбутньому. Однак неможливо абсолютно точно передбачити всі параметри економічної системи, яких буде досягнено на практиці, адже фор­мування плану завжди відбувається в умовах інформаційної недостатності. І саме ринок має можливість скоригувати економічні процеси і привести їх до необхідної рівноваги.

Планування спирається на певні закономірності, що одержали назвупринципів планування:

1)   Принцип єдності – передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємо­зв’язку між ними, наявності єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі.

2)   Принцип безперервності – даний принцип означає підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго -, середньо - та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу; розроблені плани мають постійно змінювати один одного.

3)   Принцип гнучкості – полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.

4)   Принцип участі – означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці.

5)   Принцип збалансованості – забезпечує необхідну і достатню кількісну відповідність між взаємозв’язаними розділами та показниками плану. Головним її виявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

6)   Принцип оптимального використання ресурсів – використання ресурсів на підприємстві повинно бути орієнтовано на введення у досягнення науково – технічного прогресу, реалізація маючих резервів, найкращого використання предметів,знарядь праці, організація виробництва.

 

2. Планування материально-технічного забезпечення.

Метою розробки плану матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) є оптимізація потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах.

 Основними задачами плану МТЗ є:

1)          своєчасне і повне задоволення потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах;

2)          забезпечення високої якості ресурсів, що поставляються;

3)          мінімізація витрат на придбання, доставку і зберігання товароматеріальних цінностей;

4)          визначення оптимальних термінів поставки і розмірів транспортних партій матеріальних ресурсів, що придбаваються;

5)          визначення оптимального рівня запасів матеріально-технічних ресурсів;

Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) підприємства планується у річному, квартальному та місячному розрізах. Річний план повинен забезпечити баланс річної потреби виробництва у матеріальних ресурсах. У квартальному плані за номенклатурою споживаної сировини конкретизується їх надходження на підприємство. Місячні плани передбачають оперативне забезпечення виробництва сировиною відповідно до виділених фонді і встановлених термінів постачання.

Потреба в МТР визначається з урахуванням галузевих особливостей підприємств, по окремих групах:

·      а) потреба в сировині і матеріалах;

·      б) потреба в паливі і енергії;

·      в) потреба в устаткуванні.

У даному розділі плану передбачається забезпечення підприємства сировиною, основними і допоміжними матеріалами, напівфабрикатами, інструментом, оснащенням, устаткуванням та усіма видами енергетичних ресурсів. Визначення потреби у матеріально-технічних та енергетичних ресурсах  здійснюється як у матеріальному, так і у вартісному вираженні з метою поєднання цього розділу плану з планами собівартості, прибутку, рентабельності і фінансовим планом.

Потреба підприємства в сировині і матеріалі повинна бути обґрунтована відповідними розрахунками по наступних видах їх споживання:   М = Моп+Мре + Мкс+Мнт + Ми + Мз

1.    основне виробництво (Моп);

2.    капітальне будівництво (Мкс);

3.    упровадження нової техніки (Мнт);

4.    ремонтно-експлуатаційні потреби (Мре);

5.    виготовлення технологічного оснащення і інструменту (Ми);

6.    створення необхідних матеріальних запасів (Мз).

Потреба в паливі та енергії:   Т = Ттп + Ттр+Ткб

·      На основні технологічні процеси;

·      На промисловий транспорт;

·      На комунально- побутові потреби           

Потреба в енергії:   Є = Єтц + Єдв + Єхп

·      На технологічні цілі (Єтц);

·      На приведення у рух обладнання і інструменту (Єдв);

·      На господарські потреби (Єхп).

Потреба в обладнанні:   О = Оз + Овп + Ома + Оре

·      Заміна фізично зношеного та морально застарілого обладнання (Оз);

·      Для збільшення виробничої потужності (Овп);

·      Для механізації та автоматизації виробничого процесу (Ома);

·      На ремонтно експлуатаційні потреби (Оре).

В балансі матеріальних ресурсів  зіставляються потреби в матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення, та визначається кількість матер­іалів, які будуть постачатися зі сторони. Баланс складається по кожному виду ре­сурсів.

При розрахунку балансу виділяють 3 джерела покриття потреби: Мпп = Мост + Мє + Мзп

·      Очікуваний залишок матеріалів на початок запланованого пер (Мост);

·      Кіл – сть матеріалів,які можливо зекономити (Мє);

·      Постачання від зовнішніх постачальників (Мзп)

В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:

Моп+Мре + Мкс+Мнт + Ми + Мз = Мост + Мє + Мзп

Це рівнянні станове основою розрахунку величини:

Моп+Мре + Мкс+Мнт + Ми + Мз – (Мост + Мє) = Мзп

Аналогічно визначається потреба по зовнішнім залишкам палива:

Тзп = Ттп + Ттр+Ткб – (Тост + Тє)

Та енергії:

Єзп = Єтц + Єдв + Єхп - Єє

Покриття потреби у обладнанні:

Озп = Оз + Овп + Ома + Оре – (Он + Овл)

Он – залишки неустановленого обладнання, які введуться в експлуатацію у звітньому пер.

Овл – обладнання власного виробництва

Запаси. Мета створення запасів – утворення визначеного буфера між послідовним постачанням сировини і усунення перерв у виробничій системі, а також забезпечення безперервності постачань. Створення запасів матеріалів повинно забезпечувати безперебійну ритмічну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних коштів.

Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використо­вується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що на­дійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Розмір виробничого запасу залежить:

·      від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

·      від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

·      від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

·      від сезонності постачання матеріалів;

·      від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

·      від розміру транзитних постачань.

Запас матеріалів на підприємстві становлять наступні частини:

1)   поточний (перехідний) запас, необхідний для безперебійної роботи підприємства у період між двома постачаннями конкретної сировини;                   Нпот = Рм * Тп/2

Рм – режим потреби матер.; середньоденна потреба матер.; Тп – інтервал постачання

2)  підготовчий ( технологічний)запас, необхідний на період підготовки сировини, що надійшла до використання у виробництві;                                Нпідг = Рм * Тпідг

3)   страховий (резервний) запас, що гарантує забезпеченість виробництва у випадку запізнення чергової партії сировини;                                          Нстр = Рм * ΔТп

Нстр = Нпот / 2

4)          транспортний запас – забезпечення виробництвом матеріалів на період транспортування

Нтр = Рм * Ттр,                       Ттр – час на транспортування

Загальний запас матеріалу Зо, що зберігається на підприємстві, становить:

Зо = Зс + Зпот = Ид (t_n + t_зтр),

де Зс – страховий запас; Зпот – поточний запас; Ид – денна витрата ресурсу; t_n – період між двома постачаннями; t_зтр – час витрати поточного часу.

 

3.          Планування виробництва і реалізації продукції

 

План виробництва і реалізації продукції є основним і провідним розділом річного комплексного плану підприємства. На його основі розробляються всі інші розділи і показники річного плану.

На його основі розробляють інші розділи річного плану:

1)          План по праці і з/п;

2)          План матеріально – технічного забезпечення;

3)          План по собівартості прибутку та рентабельності

План виробництва й реалізації продукції містить розрахунки випуску продукції в натуральному й вартісному вираженні, обсяг реалізації, а також обґрунтування випуску продукції виробничою потужністю (розрахунок потрібного устаткування, площ та їхнього завантаження).

Складається із двох основних розділів:

1)     виробнича програма;

2)     баланс виробничих потужностей.

Виробнича програма - ведучий розділ техніко-економічного планування на підприємстві.

Основним завданням плану є створення на стадії виробництва передумов для одержання максимального прибутку за рахунок оптимального обсягу випуску продукції при найкращому використанні виробничих ресурсів.

План включає наступні розрахунки:

·      виробництво продукції в натуральному вираженні;

·      об’єм реалізуємої продукції;

·      об’єм товарної продукції;

·      об’єм на зміна залишку НЗП

·      об’єм валової продукції

 Товарна продукція підприємства характеризує собою обсяг продукції, підготовленої для передачі споживачам. До складу товарної продукції включаються:

1.    всі види повністю виготовленої, комплектної продукції і напівфабрикатів, призначених для реалізації;

2.    роботи і послуги промислового характеру стороннім організаціям (часткова обробка деталей і т. д.);

3.    продукція допоміжних цехів і господарств, призначена для реалізації.

4.    капітальний та середній ремонт обладнання та транспортних засобів свого підприємства.

Об’ємтоварної продукції розраховується:

ТП  = ∑ Nі * Цвир + ∑ Nпфі * Цпфі + ∑ Qпосі

Nі – запланований річний об’єм випуску виробів і – найменування;

Nпфі - запланований річний об’єм випуску напівфабрикатів і – найменування;

Цвир – оптова ціна і – найменування;          Цпфі - оптова ціна напівфабрикатів і – найменування  ;

Qпосі - запланований річний об’єм послуг стороннім організаціям та своєму капітальному будівництву і – виду.

Реалізована продукція – це товарна продукція, що поставлена замовникам й оплачена ними. За складом товарна й реалізована продукція однакові. Кількісно товарна й реалізована продукція відрізняються за величиною залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду:

РП = ТП + (ГПн – ГПк)

Валовою називається продукція, вироблена підприємством за планований період незалежно від ступеня її готовності.

До складу валової продукції входять товарна продукція та зміни залишків незакінченою продукції, напівфабрикатів, інструменту і пристосування спеціального призначення на початок і кінець запланованого періоду.

ВП — валова продукція, грн.;

 — вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на кінець і початок планового періоду, гр;               Ік,Ін – інструмента та пристосування на початок і кінець періоду.

До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній об­робці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях.

Незавершене виробництво поділяеться:      Внутрішньоцехова та Міжцехова

До внутрішньоцехового НЗВ входять:негативна продукція, що знаходиться безпосередньо на робочих місцях, що пролежують на робочих місцях або в міжопераційних коморах в очікуванні продовження процесу виробництва

Міжцехова НЗВутворюється у зв'язку з тим, що заготовки, деталі, вузли після їх повного виготовлення в одному цеху пролежують з різних причин в очікуванні наступноїстадії виготовлення.

Об’єм НЗВ:                               ΔНЗВ = НЗВк – НЗВн

Розрахунок НЗВ передбачає:

·      визначення обсягу НЗВ у натуральному вираженні

·      визначення собівартості обсягу НЗВ

·      перерахунок обсягу НЗВ за собівартістю в оптові ціни підприємства

Визначення обсягу НЗВ у натуральному вираженні:                      НЗВнат = N*Tц

N – середньоденний випуск виробів; Tц – середня тривалість виробничого циклу.

Визначення собівартості обсягу НЗВ:                                  НЗВс/с = Сн* НЗВнат

Сн – собівартість виробів,які знаходяться в НЗВ.

Сн = Свз * Кв                            Кв = (См+0,5 (Свир – См)) / Свир

См – вартість матеріалів;         Свир – виробнича собівартість;     Кв – коєф. наростання витрат

 

4.          Планування праці і заробітної плати.

 

Витрати живої  праці в значній мірі визначають кінцевий результат діяльності підприємства - прибуток. План по праці та заробітної плати включає наступні розділи:

- планування підвищення продуктивності праці;

- планування чисельності працівників;

- планування фонду заробітної плати;

- планування підготовки й перекваліфікації кадрів.

Планування підвищення продуктивності праці

Продуктивність праці – характеризує ефективність трудової діяльності. Вона  вимірюється кількістю продукції виробленої в одиницю часу.

Залежно від особливостей діяльності підприємства,мети розрахунків використовують різні показники обсягу продукції (послуг) і обсягу трудовитрат.

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємстві (у підрозділах), що випускають однорідну продукцію.

Вартісні показники виробітку щодо нормативно-чистої валової (товарної) продукції можуть застосовуватися для вимірювання рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію й надають різноманітні послуги.

Трудові показники виробітку(обсяг продукції вимірюють у нормо-годинах,нормо-гривнях) використовують на підприємствах, де є добра нормативна база. 

 

Продуктивність праці залежить від прийнятої одиниці часу, тому в залежності від тривалості розраховується період визначення:

·      середньо годинна, q_г = Q/ Ч_сп*Д_р*t_см  (Q – кількість продукції; Д_р– кількість робочих днів)

·      середньоденна, q_дн = Q/ Ч_сп*Д_р

·      середньо місячна (середньо квартальна, середньо річна) q_м;кв;р = Q/ Ч_сп або q_м;кв;р = q_дн* Д_р

Зростання продуктивності праці планується за рахунок наступних груп:

·      структурні зрушення у виробництві

·      підвищення науково-технологічного рівня виробництва;

·      удосконалення організації виробництва, праці й управління;

·      зміна обсягу та структури продукції, що випускається;

·      інші фактори.

Структурні зрушення  - відносяться зміни долі окремих видов продукції та окремих виробничих змін об’єму покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів та кооперуемих постачань у вартості продукції. Продуктивність праці за рахунок структурних зрушень може змінюватися в залежності від зміни співвідношень між об’ємом різних видів продукції,особливо зміни пр.-ції з відмінною питомою вагою вартості сировини та матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів в загальній вартості виробів.

Підвищення науково-технологічного рівня виробництва:

5.    впровадження нових технологічних процесів;

6.    розширенню масштабів та вдосконалення застосовуваної техніки і технологій;

7.    механізація та автоматизація виробничого процесу;

8.    впровадження нового та модернізованого діючого обладнання;

9.    впровадження нових ті заміна пріменяеміх матеріалів та комплектуючих.

Підвищення технічного рівня виробництва впливає на зниження трудомісткості випускаємої пр.-ції:                              ΔР_ту = ΔТ / F_б * К_вн

ΔТ – зниження трудомісткості витрат за рахунок зниження заходів;       F_б – корисний фонд робочого часу у базисному році;        К_вн – коефіцієнт виконання норм у базисному році.

Удосконалення організації виробництва, праці й управління

Ці заходи вплівають Як на зниженя витрат робочого часу так и на підвіщення фонду робочого часу за рахунок ліквідації разлічного роду потер і простоїв.

Можливе висвободження чисельності за рахунок вдосконалення управління виробництва

ΔР_у = Р^у_б - Р_п^у                     Р^у_б – чисельність апаратакеруванняубазовому році;       Р_п^у – чисельністз урахуванням реалізації науково - технічних заходів

Можливо зміни чисельності робочих в результаті підвищення норм виробітки та зон обслуговування:

ΔР_нв = Оп / Нп – Оп / Нб         Оп – планова кількість обладнання на якому буде підвищуватися норма обслуговування;       Нп, Нб – норма обслуговування у базовому та плановому році

Зміна обсягу та структури продукції – обумовлено тим що чисельність всіх категорій промисло - виробничого персоналу, крім основних робітників при інших рівних умовах праці збільшується в меншій мірі ніж зростає обсяг виробництва.

ΔР_пр = Ч_н * ((І_ч – І_пр)/100)

І_пр  - плановий зростання виробництва

І_ч  - необхідне збільшення чисельності робочих промислово виробничого персоналу

Планування чисельності персоналу.

При плануванні чисельності персоналу розрізняють явочний, обліковий, середньосписочний персонал.

Явочний персонал - число робітників, які щодня повинні бути на робочих місцях для забезпечення виробничого процесу.

Обліковий персонал - всі постійні, тимчасові, сезонні працівники, включаючи відпускників і що хворіють.

Середньосписочний персонал - обліковий персонал, усереднений за певний період. У плануванні використається середньосписочний персонал.

Загальна чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП) підприємства визначається шляхом розрахунку умовного скорочення чисельності персоналу в результаті здійснення в планованому періоді ряду заходів технічного й організаційного характеру. Планування чисельності ПВП із застосуванням даного підходу здійснюється в кілька етапів.

ПВП містить у собі наступні категорії:

1.    робітники (основні й допоміжні);

2.    ІТП;

3.    службовці й лічильно-конторський персонал;

4.    МТЗ;

5.    охорона;

6.    учні.

Планування чисельності окремих категорій ПВП має свої особливості.

Визначення чисельності виробничих робітників.

До виробничого ставляться робітники, що безпосередньо беруть участь у здійсненні технологічних процесів по виготовлення продукції.

Чисельність виробничих робітників, зайнятих на нормованих роботах може визначатися двома способами:

  1) по трудомісткості виробничої програми (Т_вп):

Ф_кор – корисний фонд часу роботи одного виробничого робітника в рік;

К_ВМ – коефіцієнт виконання норм виробітку.

n - кількість найменувань виробів у виробничій програмі, шт;

m - кількість операцій, необхідних для виготовлення виробу i-го найменування;

Nj – виробнича програма виробів i-го найменування, шт;

Tij – трудомісткість j-й операції по виготовленню одиниці i-го виробу, нормо-година.

  2) по обсягу робіт і нормах виробітку (цей підхід застосовується у випадку, коли неможливо визначити трудомісткість виробничої програми):

V - загальний обсяг робіт за планований період;     Н_В– планована норма виробітку одного робітника.

Чисельність виробничих робітників, зайнятих на ненормованих роботах визначається по нормах обслуговування:

М - кількість об'єктів обслуговування (одиниць устаткування, робочих місць і т.п.);

З - число змін роботи;              К_Н - коефіцієнт, що враховує планові неявки на роботу.

 - плановий відсоток неявок на роботу.

Розрахунок чисельності допоміжних робітників, МТЗ і деяких категорій службовців виконується залежно від характеру професії:

-       по нормах часу обслуговування

-       по нормах обслуговування

-       по робочих місцях (з урахуванням змінності й планових неявок на роботу);

-       у % від чисельності основних робітників.

Чисельність і склад управлінського й інженерно-технічного персоналу визначається штатним розкладом, у якому зазначені перелік посад, кількість штатних одиниць й оклади.

Чисельність охорони планується в залежності від охороняємої площі числа по 100 на об’єкта охорони та режимах роботи

Чисельність учнів планується в залежності з планом додаткової потреби робочих та підготовки кадрів.

Ч_уч= Ч_у * Т/12

Ч_уч – середньо списочна чисельність учнів;              Ч_у– кількість учнів;  Т – середній термін навчання

Загальна планова чисельність робочих підприємства визначається, як сума чисельності ПВП та не промислового персонала.

 

Планування фондів заробітної плати.

У плановий фонд зарплати включаються всі грошові виплати працівникам по тарифних ставках й окладах, премії з фонду заробітної плати, доплати до основної заробітної плати.

Планований фонд зарплати розрізняють :

1.            стосовно виробничого процесу.

Фонд основної заробітної плати включається зарплата за виконану роботу і відпрацьований час: оплату за відрядними розцінками й тарифними ставками, надбавки до тарифних ставок за професійну майстерність, премії за високі показники в роботі, доплати за нічний час й ін.

Фонд додаткової заробітної плати включає виплати обумовлені трудовим законодавством, але не пов'язані з виконаною роботою: доплати підліткам, оплата відпусток, виплати вихідної допомоги й т.п.

2.            залежно від характеру доплат і виплат розрізняють: тарифний, годинний, денний і місячний фонд заробітної плати.

Тарифний фонд – оплата праці по тарифним ставкам та відрядним розцінкам.

Годинний фонд заробітної плати включає оплату по тарифних ставках і відрядних розцінках і доплати за фактично відпрацьований час всередині зміни (доплати за роботу в нічний час, надбавки за професійну майстерність, виплати робітником по преміальних положеннях, доплати бригадирам, доплати за навчання учнів).

Денний фонд заробітної плати включає: вартовий фонд заробітної плати, оплату внутрізмінних перерв, доплати за роботу в понаднормовий час.

Місячний фонд заробітної плати включає: денний фонд заробітної плати й оплату перерв протягом дня (оплату чергових і навчальних відпусток, часу виконання державних і суспільних обов'язків, виплату вихідної допомоги, відрядних).

3.            по категоріях робітників.   Він залежить від характеру їхніх робіт і форми оплати праці.

Розрахунок фонду заробітної плати робітників з відрядною формою оплати праці може провадитися двома способами:

  1) по відрядній розцінці і плановому обсязі виробництва продукції:

P_i – відрядна розцінка за виготовлення одиниці виробу i-го виду планової номенклатури (дорівнює сумі відрядних розцінок по операціях), грн/шт;

N_i – виробнича програма виробів i-го виду, шт.

  2) по трудомісткості виробничої програми Т_вп:

С_с – середньозважена годинна тарифна ставка, розраховується по формулі:

 

С_І - годинна тарифна ставка робітників i-го розряду, грн/ч;

У_РІ - питома вага робітників кожного розряду в загальній чисельності, %;

r - кількість розрядів робітників на підприємстві.

Фонд заробітної плати виробничих робітників з погодинною формою оплати праці розраховується як:

Ч_пог – чисельність робітників з погодинною формою оплати праці, чол.

Фонд заробітної плати працівників з окладною системою оплати праці дорівнює:

О - середньозважений розмір окладу по підприємству;     Ч_О – кількість працівників з окладною системою оплати праці;          m- число місяців у плановому періоді.

 

5.  Планування собівартості продукції: прибутку і рентабельності.

Метою планування собівартості – є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду продукції і усе товарній продукції підпрємства.

Розрахунки плановою собівартості окремих виробів товарної і валової продукції використовується для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення ач. ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування гуртових цін.

Витрати підприємства – комплексний показник, у якому відображено більша кількість факторів,які впливають на її рівень.

За способом віднесення на окремі види продукціївитрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції. До прямих матеріальних витратналежать вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути пря­мо віднесені до певного виробу.

З метою планування, аналізу і обґрунтування прийняття економічних рішень  витрати поділяють на :

·                               релевантні та нерелевантні;

·                               одноелементні й комплексні;

·                               постійні й змінні;

·                               маргінальні й середні.

До релевантних належать витрати, які можуть зменшитися внаслі­док прийняття певних рішень, до нерелевантних — витрати, які не за­лежать від прийняття того чи іншого рішення.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька одноелементних витрат. Це витрати на утримання і експлу­атацію устаткування, що містять кілька елементів витрат, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата працівників, які обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних належать також витрати загальновиробничі, за­гальногосподарські, на усунення браку тощо.

Постійними вважають витрати, що не залежать від обсягу виго­товленої продукції, а змінюються лише з часом. Наприклад, витрати на орендну плату за приміщення зростатимуть не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди.

Змінними називають витрати, що змінюються зі зміною обсягу ви­робництва продукції (надання послуг,виконання робіт).

Співвідношення постійних і змінних витрат називають структурою витрат підприємства.

Планування витрат виконується в такій послідовності:

1)  складання кошторису витрат і калькуляція з/с-ти продукції і послуг допоміжних цехів

2)  складання балансу розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва по калькуляційним напрямам  і по внутрішньозаводських підрозділах споживача

3)  складання кошторису витрат на зміст і експлуатацію устаткування, загальновиробничих витрат, загальногосподарських, адміністративних витрат по цехах основного виробництва з наступним узагальненням їх по виробництву уцілому

4)  калькуляція виробничої собівартостіодиниці продукції, розраховується виробнича собівартость усієї товарної і реалізованої продукції

5)  складається звідний кошторис витрат на виробництво

У звідний кошторис витрат на виробництво входять витрати усіх структурних підрозділів виробництва, які беруть участь у виробництві продукції.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції.

Загальна собівартість продукції дорівнює:                        Ск = Сз + Сн1 – Сн2

Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;

Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, поспуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Собівартість реалізованої продукції як показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності під­приємства і визначають як виробничу собівартість виготовленої під­приємством продукції шляхом її коригування на зміну залишків нереалізованої продукції:

С_р.п — собівартість реалізованої в звітному періоді продукції підприємства, гр. од.;

С_зв.п— виробнича собівартість виготовленої підприємством продукції у звітному періоді, гр. од.;

С_г.п.п, С_г.п.к — виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду, гр. од.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

-       прямі матеріальні витрати (включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

-       прямі витрати на оплату праці (включаються заробітна ппата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

-       інші прямі витрати (включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціапьні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.);

-       змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

 

До складу загальновиробничих витрат включаються:

-       витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управпіння цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

-       амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

-       амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

-       витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

-       витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оппата праці та відрахування на соціапьні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

-       витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

-       витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загапьновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

-       виграти на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

-       інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Собівартість готової продукції формується за рівнянням:      С/С_гп = НЗВ_поч+ В - НЗВ_кін

С/С_гп  - собівартість готової продукції, виготовленої за звітний період;              НЗВ_поч  - залишок незавершеного виробництва на початок звітного періоду;       В  - витрати на виробництво звітного періоду;            НЗВ_кін  - залишок незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.

 

Залишок незавершеного виробництва на кінець періоду визначають так:

НВП_к — незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду;

НВП_п — незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду;

В — витрати на виробництво продукції у звітному періоді; СВП — собівартість виробленої продукції.

Розрахунки витрат на виробництво окремих видів продукції та всієї виготовлюваної продукції називають калькулюванням, або калькуляцією собівартості.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії та практиці використовують такі методи:

·     метод загальної калькуляції (нормативний) — на підставі чинних у даний період прогресивних нормативів і норм витрат економічних ресурсів на одиницю продукції та інших ринкових показників;

·     метод позамовної та попроцесної калькуляції;

·     метод величини покриття.

Метод загальної калькуляції (нормативний) передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції. Цей метод залишається основним методом калькулювання продукції в наш час на підприємствах України.

Планова калькуляція собівартості одиниці продукції містить такі типові статті витрат:

ü           сировина й матеріали;

ü           купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

ü           паливо й енергія на технологічні цілі;

ü           зворотні відходи (вираховують);

ü           основна заробітна плата;

ü           додаткова заробітна плата;

ü           відрахування на соціальне страхування;

ü           витрати на утримання та експлуатацію устаткування (включають у собівартість окремих видів продукції згідно з плановими кошторисними ставками цих витрат. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування, які неможливо розподілити між окремими видами продукції за прямою ознакою або якщо вони не виділяються в окрему статтю калькуляції, включають у загальновиробничі витрати й поділяють на постійні та змінні, а потім розподіляють між видами продукції в загальному порядку)

ü           загальновиробничі витрати;

ü           втрати від браку;

ü           інші виробничі витрати;

ü           супутня продукція (вираховують).

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідних галузей та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

Планова (нормативна) калькуляція — це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, який здійснюють за статтями витрат. Планову (нормативну) калькуляцію складають на рік.

Метод позамовної калькуляції застосовують тоді, коли об’єк­том калькулювання й обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення.

Метод попроцесної калькуляції передбачає групування витрат за виробничими процесами або підрозділами за основними статтями витрат, які охоплюють вартість матеріальних і трудових ресурсів та загальновиробничих витрат.

 

Планування прибутку

Прибуток- частина виторгу, який залишається у п/п після покриття усіх витрат на виробничу та комерційну діяльність.

Прибуток буває:

1.    прибуток/збиток від основної діяльності по реалізації продукції;

2.     прибуток/збиток від іншої реалізації;

3.     прибуток від фінансових інвестицій;

4.     прибуток/збиток від внереалізаційних операцій.

 Усі ці види прибутку складають балансовий прибуток. Основною складовою балансового прибутку є прибуток від реалізації продукції. Він розраховується як різниця між обсягом реалізованої продукції і повної собівартості.

Прибуток від іншої діяльності – прибуток від реалізації і послуг не промислового характеру, купленої електроенергії, пару, газу, палива, які реалізуються на сторону, реалізація непотрібних і змінних товарно – матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, орендних операцій і т. д.

Прибуток від фінансових інвестицій – створюється від володіння корпоративними правами, дивідендами на акції, від вкладення засобів у статутні фонди інших підприємств, відсотки на засоби, розміщення на депозитних рахунках банку.

Внереалізаційний прибуток (збиток) – від формується від прибутку чи збитку минулих років, які були списані, отриманих боргів, пені, штрафів та інші. З отриманого таким чином балансового прибутку віднімається податок на прибуток, та визначається чистий прибуток, розподілення якого підприємство планує самостійно.

Нормальний прибуток – необхідний прибуток який вважається нормальний в донному бізнесі.Він не повинен бути менш так названого втраченого прибутку, який можна отримати в іншій більш вигідній сфері діяльності. Величина нормального прибутку визначається самим підприємцем як оцінка альтернативних можливостей свого капіталу.

Кожен показник може бути розрахований 2-ма способами:

1)          ЧД=ВД-НЦ                           М=П_б+З_постП_бал=ЧД-З

2)  ЧД=П_бал+З                          М= ЧД-З_змінП_бал=М-З_пост

ЧД-чистий дохід

ВД-Валовий дохід-виторг, отриманий від реалізацііпродукціі

НЦ- сума податкових платежів

П_бал-балансовий прибуток

М-маржинальний прибуток

З – витрати

П_б – прибуток балансовий

З_пост, З_змін – витрати змінні та постійні

В умовах беззбиткового обороту балансовий прибуток дорівнює нулю, тому маржинальний прибуток буде дорівнювати постійним витратам.М = З_пост,

А другим способом:М = О_б + З_пост

О_б – беззбитковий оборот.

Планування рентабельності

Ступінь прибутковості підприємства називають рентабельністю. Вона характеризується абсолютними та відносними показниками: сумою прибутку та рівнем рентабельності.

Найчастіше використовують такі показники рівня рентабельності:

1.      Рівень рентабельності усіх активів підприємства:   Ra = ПЧ/А

ПЧ – чистий прибуток підприємства;                        А – середньорічна вартість активів підприємства.

Цей показник дає змогу визначати, скільки грошових одиниць потрібно підприємству для отримання однієї грошової одиниці прибутку незалежно від джерела залучення цих засобів.

2.      Рівень рентабельності продукції (реалізації) розраховують за допомогою розподілу прибутку на обсяг реалізованої продукції (виторгу). Розрізняють два основних показники рентабельності продукції:

з розрахунку за балансовим прибутком від реалізації:         Ra = ПБ/В;

з розрахунку за чистим прибутком:                Rп = ПЧ/В

Перший показник відбиває зміни у політиці ціноутворення і спроможність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції.. Другий показник, дає змогу визначити, скільки грошових одиниць чистого прибутку принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

3.      Рентабельність основної діяльності (виробництва продукції) визначають як відношення прибутку до сукупних витрат, тобто:        Rод = ПБ/СВ,                      СВ - сукупні витрати

Цей показник дозволяє визначити, скільки грошових одиниць витрачено для одержання однієї грошової одиниці прибутку.

4.      Рентабельність основного капіталу (Rок) визначають як відношення прибутку до балансу-нетто (б-н):                 Rок = П/Підсумок середнього б-н

5.      Рентабельність власного капіталу (Rвк) дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками:                    Rвк = П/СК.

6.      Рентабельність основних фондів визначають відношення прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів:          Rоф = П/(ОФ + ОК),

ОФ – середньорічна вартість основних фондів;   ОК – середньорічна вартість оборотних коштів.

7.      Рентабельність праці визначають як відношення прибутку до середньоспискової чисельності працівників:               RТ = П/С,      С – середньоспискова чисельність працівників.

 

 

6. Планування транспортного господарства.

Значення, завдання, структура й організація керування транспортним господарством

Робота сучасного машинобудівного заводу пов'язана з переміщенням значної кількості різноманітних вантажів як за межами заводу, так і усередині його. На завод у загальнозаводські, групові або прицехові склади доставляється сировина, матеріали, паливо, покупні вироби й інші предмети матеріально-технічного постачання, а зі складів або безпосередньо із цехів заводу вивозяться готова продукція й відходи.

Внутрішньозаводські транспортні операції з більшості випадків є складовою частиною виробничого процесу.

Внутрішньозаводська й частково зовнішнє транспортування вантажів здійснюється за допомогою різних транспортних засобів, що належать заводу. Транспортне господарство заводу складається із транспортних засобів і устроїв загальнозаводського призначення (депо, гаражі, ремонтні майстерні, рейкові й безрейкові шляхи).           Перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальні   й   експедиційні   операції   є   основними            функціями   транспортного господарства.                                

Значення  транспортного   господарства  заводу  не  обмежується  переміщенням вантажів. Організація внутрішньозаводського транспорту і його робота безпосередньо впливають на хід виробничого процесу й на собівартість випуска продукції. Від роботи транспорту залежить ритмічна робота робочих місць, ділянок, цехів і рівномірний випуск заводом готової продукції. Час, затрачуваний на внутріцехові й міжцехові перевезення, безпосередньо  впливає на тривалість виробничого циклу. Витрати на утримання транспортного господарства й транспортування вантажів становлять на деяких заводах до 25—30% суми всіх непрямих видатків у собівартості щзодукції. Тому основним завданням транспортного господарства заводу є безперебійне транспортування вантажів при мінімальній собівартості транспортних операцій. Це досягається шляхом правильної організації транспортного  господарства  й  чіткого  планування роботи транспорту, обґрунтованого вибору транспортних засобів, підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних робіт, впровадження господарського розрахунку.

Структура транспортного господарства заводу залежить від характеру випуска продукції (габариту й ваги), складу цехів, типу й масштабу виробництва. Так, на заводах, що випускають великі й важкі вироби, основним видом зовнішнього й міжцехового транспорту є залізничний транспорт. Зовнішні перевезення здійснюються рухомим складом залізниць загального користування, а міжцехові — рухомим складом заводу. Застосування залізничного транспорту вимагає наявності на території заводу розгалуженої мережі залізничних колій, депо, що відповідають вантажно-розвантажувальних коштів. На заводах, що випускають середні по вазі виробу, залізничний транспорт застосовується головним чином для зовнішніх перевезень. Міжцехові перевезення здійснюються автомобільним і іншим безрейковим транспортом. Застосування цього виду транспорту вимагає наявності на території заводу доріг із твердим покриттям, гаражів, заправних устроїв.

Розрахунок вантажообігу й потреби в транспортних засобах.

 Для правильного й безперебійного транспортування вантажів необхідно забезпечити основні й допоміжні цехи й транспортний цех заводу достатньою кількістю відповідних транспортних засобів. Для розрахунку потреби в транспортних засобах і наступній організації їхньої роботи необхідно визначити вантажообіг заводу, вантажні потоки й номенклатуру вантажів, що транспортують.

Вантажообігом заводу або цеху називається кількість вантажів, підмет переміщенню за певний період часу (рік, квартал, місяць, доба), а вантажним потоком — кількість вантажів, переміщуваних у певному напрямку між окремими пунктами навантаження й вивантаження. Вантажообіг заводу дорівнює сумі окремих вантажних потоків.

Розрахунок вантажообігу заводу провадиться на основі вантажообігів цехів і загальнозаводських складів.

Номенклатуру вантажів, що підлягають перевезенню, можна розділити на три основні групи:

1. Сипучі (навалювальні) вантажі, у тому числі формувальні матеріали, вугілля, пісок, гравій і ін-;

2. Наливні вантажі, у тому числі нафтопродукти, хімічні рідкі вантажі й ін.;

3. Штучні вантажі:

а) довгомірні (довжиною більше 3м) — сортовий і профільний прокат, труби, круглий ліс пиломатеріали й ін.;

б) короткомірні (довжиною до 3 м) — заготівлі, деталі й ін.;

в) штучні масові (вагою до 50 кг) — паці, дрібні болванки, заготівлі, деталі й ін.;

г) тарно-пакувальні — контейнери, ящики, стоси, бочки, рулони й ін.;

д) великовагові — устаткування, великі злитки, кування й ін.

Кожний вид вантажів має свої особливості перевезення, а також навантаження й вивантаження. Транспортні засоби повинні відповідати цим особливостям і забезпечувати перевезення вантажу без втрат, при найбільш повнім використанні вантажопідйомності й швидкості пробігу.

Перевезення вантажів може провадитися по разових і постійних маршрутах. Разові маршрути випадкові як по напрямках, так і по кількості вантажу, що транспортує, уводяться для виконання неповторюваних окремих заявок, як правило, в умовах одиничного й дрібносерійного виробництва.

Постійні маршрути проходять по заздалегідь установлених напрямках, призначаються для виконання систематично повторюваних заявок і вибираються з урахуванням вантажопотоку й застосовуваних транспортних засобів. Ці маршрути характерні для крупносерійного й масового виробництва й можуть бути маятниковими й кільцевими.

Маятникові маршрути встановлюються між двома пунктами. Вони можуть бути однобічними, коли транспортні засоби рухаються в одну сторону з вантажем, а в іншу без вантажу, і двосторонні, коли вантажі транспортуються в обох напрямках.

Кільцеві маршрути встановлюються. при обслуговуванні ряду вантажних пунктів, зв'язаних послідовною передачею вантажіз від одного до іншого. Кільцевий маршрут може бути з рівномірним, наростаючим або зменшуваним вантажопотоком.

Різновидом кільцевої системи перевезення є система циклових маршрутів. Застосування системи циклових маршрутів доцільно на великих заводах, з більшим числом цехів, розташованих на великій території. Ця система являє собою сукупність декількох замкнутих кільцевих систем, зв'язаних між собою спеціальним кільцевим маршрутом, на якому є площадки для передачі вантажів з одного кільця на інше. Передача вантажів з одного кільця на інше організується без перевалки вантажів, що транспортують.

Схеми маршрутизації міжцехових перевезень установлюються у відповідності зі схемою вантажопотоків заводу. На основі схеми вантажопотоків, обсягу перевезень по кожній групі вантажів провадять вибір транспортних засобів і розрахунок їхній погребного кількості.

При виборі транспортних засобів необхідно враховувати наступні вимоги:

1) вибрані транспортні засоби повинні відповідати всієї сукупності показників даного вантажопотоку, тобто потужності вантажопотоку, відстані й трасі переміщення, габаритним розмірам і фізико-механічним властивостям вантажу;

2) транспортні засоби в найбільшій мері повинні відповідати технологічним і організаційним особливостям виробничого процесу, що обслуговує їм;

3) транспортні засоби повинні забезпечити максимальну продуктивність праці й найбільш сприятливі умови праці на обслуговують участках, тощо;

4) технічні характеристики транспортних засобів, що працюють на суміжних ділянках повинні бути погоджені для подальшого підвищення рівня механізації транспортних -і вантажно-розвантажувальних робіт;

5) вибрані транспортні засоби за економічними показниками повинні бути найбільш ефективними серед наявних варіантів.

Планування роботи внутрішньозаводського транспорту

Робота транспортного цеху машинобудівного заводу визначається планом виробничо-господарської діяльності (транстехпланом). Транстехплан складається на рік з розбивкою по кварталах. Він містить наступні розділи:

 а) виробничу програму; б) план по праці в) ліміти матеріально-технічного постачання; г) план за собівартістю транспортних робіт; д) план організаційно-технічних заходів

При розробці транстехплана визначаються: вантажообіг і обсяг вантажно-розвантажувальних робіт, потреба в транспортні й погрузочно розвантажувальних коштах, обсяг ремонтних робіт, потреба в кадрах і фонди заробітної плати, потреба в паливі (пальному) і матеріалах, цехові видатки. Крім того, становлять кошторис витрат по транспортному господарству й калькуляцію собівартості транспортних послуг.

Обсяг і ступінь деталізації розрахунків залежать від масштабу транспортного господарства заводу. Послуги транспортних цехів, надавані іншим цехам, розцінюються по цеховій собівартості. Роботи, виконувані транспортними цехами для себе, оцінюють виходячи тільки зі статей основних видатків, без включення цехових видатків.

Для характеристики використання транспортних засобів різного виду існує ряд кількісних і якісних показників. До найважливіших кількісних показників ставляться виконання плану по вантажообігу, виконання плану вантажно-розвантажувальних робіт, використання наявного парку транспортних засобів.

Залежно від виду транспортних засобів склад якісних показників змінюється. При аналізі використання автомобілів, злектро- і автокарів визначаються, наприклад, що випливають якісні показники: швидкість руху, використання вантажопідйомності, використання пробігу, використання робочого часу машин, продуктивність транспортних засобів і собівартість перевезення 1 т вантажу.

 

7. Планування інструментального господарства.

Склад,    значення    й    завдання   організації   інструментального господарства

До інструментального господарства заводу відносять:

1) інструментальні цехи;

2) центральний інструментальний склад (ЦІС)

3) база відновлення інструмента;

4) цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК);

5) заточувальні відділення в цехах;

6) ремонтні відділення (бази, ділянки) у цехах.

Склад інструментального господарства залежить від виду й розміру цехів і заводу й від типу виробництва.

Визначення потреби в інструменті

Для визначення потреби в інструменті на який-небудь період часу необхідно встановити, номенклатуру споживаного інструмента, видаток інструмента по кожному типорозмірі й запаси або оборотний фонд інструмента по заводу в цілому.

Потреба в інструменті на планований період часу Ип складається з видатку Ир і різниці між необхідним оборотним фондом Ио, і фактичною величиною його на початок планового періоду Иоф.

Розрахунок видатку інструмента. Застосовуються три методи розрахунку видатку інструмента:

*статистичний :по нормах оснащення, по нормах видатку або розрахунковий.

Статистичний метод розрахунку. При цьому методі за звітним даними за минулий період (звичайно за рік) визначається фактичний видаток інструмента, що доводиться на 1000 грн. валової продукції або на 1000 годин роботи встаткування тієї групи, на якій використається відповідний інструмент.

Видаток інструмента на 1000 грн. валової продукції може бути визначений сумарно в грошовому вираженні за даними бухгалтерського обліку. Множення цього видатку на валову продукцію в плановому періоді дасть видаток інструмента за цей период, розбивка інструмента по групах, підгрупам і т.д. провадиться по їхній питомій вазі в загальному видатку, обумовленому за звітним даними заводу. Видаток інструмента в натуральному вираженні по кожному виді або типорозміру визначається розподілом видатку в грошовому вираженні на середню собівартість одиниці даного виду інструмента.

Статистичний метод розрахунку видатку інструмента може дати значну погрішність, а тому його варто застосовувати лише в одиничному і дрібносерійному виробництві (у тому числі для допоміжних виробництв) і для розрахунку видатку інструмента, по якому важко встановити терміни служби (слюсарно-складальний, деякі види міряльного й т.п.).

Метод розрахунку по нормах оснащення. Під нормою оснащення розуміється кількість інструмента, що повинне одночасно перебувати на відповідному робочому місці протягом усього планового періоду.

По цьому методі розраховується головним чином інструмент довгострокового користування, видаваний робітникові по інструментальних книжках і перебуває в нього  до повного зношування (універсальний ріжучих, міряльний, допоміжний, універсальний, ковальський, ливарний і ін.) і застосовуваний у допоміжних виробництвах.

Метод розрахунку по нормах видатку. Під нормою видатку розуміється кількість інструмента даного типорозміру, що витрачає ( що зношує) при обробці однієї деталі або виробу. Для зручності розрахунку часто норму видатку інструмента визначають на 100 або 1000 деталей (виробів).

У масовому й серійному виробництвах норма видатку ріжучого й абразивного інструмента визначається як відношення машинного часу обробки даним інструментом однієї деталі або вироби до машинного часу роботи інструмента до його повного зношування в годинниках Тизн.

Розрахунок оборотного фонду інструмента. Оборотний фонд інструмента по заводу в цілому складається із запасів інструмента в центральному інструментальному складі (ЦІС) і оборотних фондів цехів.

Загальний запас інструмента з ЦІС складається з перехідного (видаткового) і резервного (страхового) запасів.

Оборотний фонд цеху складається з перехідного (видаткового) і резервного (страхового) запасів в інструментально-роздавальній коморі (ІРК) цеху й інструмента, що перебуває на робочих місцях, у заточенні, ремонті й перевірці.

Мінімальний загальнозаводський оборотний фонд інструмента дорівнює сумі запасів інструмента на робочих місцях, у заточенні, ремонті й резервному запасі в ЦІС і ІРК всіх цехів. Максимальний оборотний фонд по заводу дорівнює мінімальному запасу плюс розмір партії поставки інструмента в ЦІС. Середня величина загальнозаводського оборотного фонду дорівнює напівсумі максимального й мінімального фондів.

Оборотний фонд цеху в масовому виробництві визначається однаковими методами для універсального й спеціального інструмента різних класів.

Збільшення ритму або розміру партії підношення й заточення приводить до зниження витрат і спрощенню організації підношення й заточення. Але одночасно збільшується й кількість інструмента, що перебуває в обороті. Величину ритму встановлюють із практичних міркувань.

Резервний запас інструмента в ИРК, створюваний на випадок підвищеного видатку або несвоєчасного одержання чергової партії інструмента із ЦІС, звичайно приймається в межах 0,1-0,2 від максимальної величини перехідного (видаткового) запасу, тобто від розміру партії доставки інструмента в цех.

Перехідний (видатковий) запас інструмента в ИРК варто визначати, виходячи із установленої періодичності по дачі інструмента із ЦІС. Практично періодичність визначається, виходячи зі зручності транспортування.

Планування й порядок забезпечення цехів інструментом

Для безперебійного забезпечення цехів інструментом необхідно підтримувати його запаси на певному рівні, не допускаючи їхнього зниження нижче мінімально припустимого. Застосовують дві системи планування поповнення запасів інструмента: максимум-мінімум на замовлення.

Сутність системи максимум-мінімум укладається в тім, що запас інструмента в ЦІС не повинен перевищувати встановленої максимальної величини Имах і бути нижче мінімального значення, рівного резервному (страховому) Ире, запасу. Для цього необхідно, щоб при зниженні запасу до певної величини видавалося замовлення на виготовлення чергової партії інструмента в інструментальному цеху або на одержання з боку. Величина запасу, при досягненні якої видається замовлення на чергову партію інструмента, називається крапкою замовлення.

Крапка замовлення повинна бути вище мінімального (резервного) запасу ЦІС на величину, за час видатку якої можна виготовити або поставити партію інструмента.

Планування   по   системі   максимум-мінімум   може   бути   організоване   для універсального й спеціального інструмента, що витрачає в більших кількостях.

В інших випадках застосовується система планування на замовлення, при якій відповідно до виявленої потреби заздалегідь дається замовлення на виготовлення певної кількості інструмента. Така система застосовується головним чином для інструмента, що потрібно в незначній кількості й застосовується, як правило, однократно.

Планування інструментального цеху.                                                                                                         Інструментальний цех повинен виготовляти спеціальний інструмент для основних цехів (для що випускають і знову освоюваних заводом виробів), і допоміжних цехів і служб заводу, у тому числі інструмент другого порядку (інструмент для виготовлення інструмента), провадити ремонт і заточення інструмента як для себе, так і для інших цехів заводу.

Виробництво інструмента, як правило, ставиться до одиничного й дрібносерійного типу. Тільки на великих заводах масового типу інструментальне виробництво наближається до серійного типу.

Основні ділянки інструментального цеху можуть бути як предметними, так і технологічними, залежно від потрібної кількості того або іншого виду (класу) інструмента й завантаження встаткування.

 

8. Планування ремонтного господарства.

Значення й завдання ремонтного господарства

У процесі роботи встаткування втрачає робочі якості головним чином через зношування й руйнування окремих деталей або їхніх поверхневих верств, внаслідок чого знижуються точність, потужність і продуктивність устаткування.

Для компенсації зношування й підтримки встаткування в нормальному працездатному стані необхідно вчасно заміняти частини, що зносилися, або відновлювати їхні первісні властивості й розміри, провадити регулювання й вивірку всіх координат агрегату, тобто провадити ремонт. Несвоєчасний ремонт приводить до прогресивного спрацювання устаткування.

Основними завданнями планування ремонтного господарства є:

1) забезпечення працездатності встаткування;

2) скорочення часу й витрат на ремонт.

Сутність і ефективність системи планово-полереджувального ремонту (ППР) устаткування.

Під системою планово-попереджувального ремонту розуміється сукупність організаційно-технічних заходів щодо догляду, нагляду, обслуговуванню й ремонту встаткування, проведених профілактично по заздалегідь складеному плані з метою запобігання прогресивного зношування, попередження аварій і підтримки встаткування в постійній експлуатаційній готовності.

Сутність системи ППР укладається в проведенні через певне число годин роботи агрегату профшактичних оглядів і різних видів планових ремонтів, чергування й періодичність яких визначаються призначенням агрегату, його особливостями, розмірами н умовами експлуатації.

Система ППР передбачає проведення наступних видів робіт по технічному ремонту та доглляду:

1)   міжремонтне обслуговування

2)    оглад ( звичайний і перед кап.ремонтом)

3)   плановий ремонт: малий, середній, капітальний.

Основними завданнями системи ППР є зниження видатків на ремонт і підвищення якості ремонту.

Методика встановлення ремонтних нормативів.

 До основних ремонтних нормативів ставляться:

1) категорія складності ремонту;

2) ремонтна одиниця часу на ремонт;

3) тривалість і структура міжремонтного циклу;

4) тривалість міжремонтного періоду.

Під категорією складності ремонту розуміється ступінь складності ремонту агрегату і його особливості. Чим складніше агрегат, чим більше його розміри й вище точність обробки на ньому, тим вище складність ремонту, тим вище категорія складності.

Позначається категорія складності буквою R і числовим коефіцієнтом перед нею. Для оцінки складності ремонту й установлення категорії складності приймають один з агрегатів як еталон.  Категорію складності будь-якого агрегату встановлюють шляхом зіставлення його з агрегатом-еталоном.

Під структурою міжремонтного циклу розуміється перелік і послідовність виконання ремонтних робіт і робіт з технічного догляду в період між капітальними ремонтами або між уведенням в експлуатацію й перший капітальний ремонт. Вона повинна визначатися з умови, що середньорічний обсяг ремонтних робіт, виконуваних за один цикл, є мінімальним.

 Технічна й матеріальна підготовка системи планово-попереджувальних ремонтів.

Технічна підготовка системи ППР складається з конструкторської й технологічної підготовки. Конструкторська підготовка включає складання альбомів креслень,визначення номенклатури й нормалізації (уніфікації) змінних деталей і складальних одиниць.

Технологічна підготовка укладається в складанні типових технологічних процесів зборки, розбирання агрегатів і виготовлення найбільш трудомістких і складних деталей, а також складанні дефектної відомості.

Планування ремонту встаткування.

Річний план ремонту встаткування  складається  ОГМ заводу при участі цехового механіка на кожну одиницю встаткування. Календарні строки ремонту визначають на підставі даних журналу обліку роботи встаткування й інших матеріалів про агрегат, виходячи з фактично відпрацьованих годин за період від останнього ремонту й результатів щорічного технічного огляду в жовтні-листопаді місяці.

У річний план ремонтів включаються огляди й планові ремонти. Місяць, у якому повинен провадитися черговий ремонт (огляд) за планом, визначається шляхом додатка до місяця попереднього ремонту тривалості міжремонтного (міжоглядового) періоду в місяцях. Вид чергового ремонту встановлюється за структурою ремонтного циклу в залежності від видів попередніх ремонтів.

Тудомісткість слюсарних і верстатних робіт  знаходять шляхом множення трудомісткості однієї ремонтної одиниці, по відповідному виді ремонту, на категорію складності.

Організація виконання ремонтних робіт

Виконання ремонтних робіт може бути організоване по трьох системах:

-централізованої, -децентралізованої, -змішаної.

При централізованій системі ремонт всіх видів, а іноді й міжремонтне обслуговування, провадиться чинностями ремонтно-механічного цеху (РМЦ) заводу. Застосовується дана система на невеликих заводах одиничного й дрібносерійного виробництва із загальною кількістю встаткування, що відповідає 2500-3000 рем. од. при наявності цехів, кожний з яких має встаткування не більше 500 рем. од.

При децентралізованій системі всі ремонтні роботи (включаючи міжремонтне обслуговування) провадяться чинностями цехової ремонтної бази (ЦРБ) під керівництвом механіка цеху РМЦ при цій системі виготовляє змінні й запасні деталі, відновлює деталі, що вимагають застосування спеціального технологічного оснащення й устаткування, і провадить капітальний ремонт устаткування по спеціальній вказівці головного механіка заводу. Децентралізовану систему доцільно застосовувати на заводах кругшосерийного й масового виробництва з кількістю встаткування в кожному цеху понад 800 рем од.

Змішана система характеризується тим, що капітальний ремонт провадиться чинностями РМЦ, а всі інші ремонтні роботи -ЦРБ. Застосовується така система, як правило, на заводах важкого машинобудування й на невеликих і середніх заводах з кількістю встаткування від 500 до 800 рем. од.

 Планування ремонтно-механічного цеху

Основне призначення ремонтно-механічного цеху (РМЦ) - виконання капітального ремонту й виготовлення запасних деталей для ремонту встаткування. Крім цього, РМЦ провадить монтаж переміщуваного й демонтаж старого встаткування, ремонт всіх видів устаткування свого цеху й модернізацію встаткування. При централізованій системі виконання ремонтних робіт РМЦ виконує також всі види ремонтних робіт для цехів.

Виробнича структура РМЦ характеризується наявністю наступних технологічних ділянок (відділень): верстатного, слюсарно-складального, зварювального, бляхарського й термічного.

Планування ведеться методами, що відповідають плануванню в механічних цехах з одиничним і дрібносерійним типом виробництв.

Техніко-економічні показники ремонтного господарства

Основні техніко-економічнимі показники ремонтного господарства:

1. Час простою встаткування в ремонті, що доводиться на 1 рем. од. і обумовлене розподілом сумарного простою в ремонті всього встаткування на число ремонтних одиниць устаткування, піддане ремонту у відповідному періоді. Необхідно домагатися максимального скорочення цього часу.

2. Число ремонтних одиниць установленого встаткування доводиться на одиного ремонтника. Це число характеризує продуктивність праці ремонтників; воно повинне рости.

3. Собівартість ремонту однієї одиниці, обумовлена шляхом розподілу всіх видатків (включаючи накладні) з ремонту встаткування за певний період часу на число ремонтних одиниць устаткування, відремонтованого за той же період. Необхідно прагнути до максимального зниження цього показника.

4.Оборотність парку запасних деталей. Визначається як відношення вартості витрачених запасних деталей до середнього залишку їх у коморах. Цей показник повинен бути максимально більшим.

5. Число аварій, поломок і позапланових ремонтів на одиницю встаткування характеризує ефективність системи ППР. Воно повинне бути мінімальним.

 

9. Системи оперативно-виробничого планування

Система оперативно-календарного планування по ритму випуску. При даній системі планування узгодження всіх ланок виробництва досягається шляхом вирівнювання їхньої продуктивності стосовно до величини такту випуску готових виробів.

Основною планово-обліковою одиницею при плануванні по ритму випуску служить деталь, а у виробничих завданнях випускаючим цехам - готовий виріб. Оперативно-календарне планування по ритму випуску базується на нормативно-календарних розрахунках такту випуску готових виробів, деталей і напівфабрикатів по всіх технологічних стадіях виробництва (цехам, ділянкам, лініям); синхронізації потокових ліній за допомогою диференційованого годинного графіка; норм внутрілінійних, межлинейньк і міжцехових заділів деталей і напівфабрикатів. Для системи планування по ритму випуску характерна розробка виробничих завдань цехам на весь рік з розбивкою по кварталах і місяцям. Оперативні виробничі програми встановлюються в розгорнутої подетальной номенклатурі в штуках.

Партійно-періодична система оперативно-календарного планування.

При даній системі планування комплектність і спряженість роботи всіх ланок виробництва досягається шляхом установлення й постійного дотримання певної періодичності виготовлення партій деталей по стандартних календарних розкладах з урахуванням вимог потокової зборки й випуску продукції.

Планово-обліковою одиницею при партійно-періодичній системі для заготівельних і обробних цехів є партія деталей, що відповідає потребі зборки й випуску кінцевих виробів протягом планово-облікового періоду. При плануванні випускаючих цехів планово-обліковою одиницею служить відповідний виріб.

Оперативно-календарне планування по партійно-періодичній системі грунтується на встановленні наступних нормативів руху виробництва:

-                 нормативної періодичності виготовлення деталей або заготівель і розмірів партій запуску їх у виробництво;

-                 розрахункової тривалості виробничого циклу обробки партій деталей або заготівель;

-                  нормативних стандарт-планів роботи виробничих ділянок або прийнятої періодичності повторення й чергування партій;

-                 нормативів циклових і складських заділів на початок місяця (перехідні заділи).

Періодичність при даній системі планування є твердим нормативом, а абсолютний розмір партії може варіювати залежно від зміни величини планового завдання на розрахунковий період.

Система оперативно-календарного планування по заділах.  Сутність даної системи  в тому, що вона вирішує основне завдання оперативно-календарного планування -забезпечення злагодженої й комплектної роботи всіх ланок виробництва стосовно до заданої програми випуску виробів шляхом створення постійної насиченості всіх стадій виробничого процесу заділами напівфабрикатів, деталей і вузлів різного ступеня готовності й строгого дотримання встановленого рівня частини цих заділів по кожному найменуванню стосовно до кожного цеху.

Характерною рисою системи є застосовувана нею обліково-планова одиниця у вигляді умовного комплекту заготівель, деталей, вузлів, що забезпечує випуск кінцевої продукції заводу протягом певного періоду часу. Такий спосіб планування дозволяє порівнювати розміри заділів по будь-яких деталях, заготівлям і вузлам, включаючи запасні частини й вироби народного споживання, і оцінювати ступінь комплектного забезпечення встановленої програми випуску продукції наявними заділами в днях.

Інша характерна риса даної системи в тім, що встановлена партійність деталей не визначає періодичності їхнього запуску у виробництво й не зв'язана жорстко з тією або іншою періодичністю. Виготовлення деталей здійснюється згідно стану заділів і ступеня забезпеченості планованого випуску продукції. Для поповнення заділів і укомплектування їх до потрібної величини в умовних одиницях забезпечення випуску може знадобитися запуск у виробництво протягом найближчого часу однієї або двох партій відстаючих детальний, або втриматися від виготовлення деяких деталей, наявних у надлишку.

Система оперативно-календарного планування по комплектувальним номерам.

Узгодження роботи всіх виробничих ланок при даній системі планування здійснюється шляхом установлення й постійного дотримання комплектних календарних випереджень у роботі цехів, зайнятих виготовленням певних виробів протягом ряду суміжних планових періодів. При цьому розміри міжцехових випереджень виражаються у вигляді певної кількості виробів, що відповідає, як правило, обсягу місячного випуску.

Установлення однакових календарних випереджень дозволяє використати як планово-облікова одиниця весь комплект деталей (заготівель), виготовлених даним цехом на один екземпляр кінцевої продукції підприємства, тобто на готове, остаточно зібраний виріб, здаваний для відвантаження. замовникові. Кожному такому комплекту привласнюється певний номер, що відповідає порядковому номеру виробу (як правило, з початку року).

Календарні випередження в роботі цехів, що ставляться у тому самому виді виробництва, звичайно приймаються однаковими для всієї номенклатури деталей, що входять у даний виріб.

Виробниче завдання цехам, яке щомісяця передбачає відповідні номери комплектуємих  виробів з урахуванням розриву між цими номерами, що випливає з розрахункової величини випереджень у роботі суміжних цехів.

Удалим сполученням методики планування по заділах і застосування системи планування по комплектувальних номерах з'явилася широко розповсюджена система, що одержала назву безперервного оперативно-виробничого планування. Вона сформувалася на Новочеркаському електровозобудівному заводі й була покладена в основу розробки типової методики безперервного оперативно-виробничого планування. Одна з головних особливостей цієї системи полягає в тім, що в якості єдиної обліково-планової одиниці, що забезпечує пропорційність і комплектність виготовлення й випуску продукції, застосовується умовний машино-комплект електровоза, у який включаються всі конкретні різновиди виробів, що випускають заводом, у відповідних планових співвідношеннях з основною моделлю електровоза. В умовний комплект входить навіть продукція товарів народного споживання.

Випуск умовних машино-комплектов планується строго рівномірним, причому машино-комплектьі позначаються порядковими номерами. При щоденному випуску по одному машино-комплекту його порядковий номер буде збігатися з порядковим номером робочої доби в плановому періоді.

Таким чином, установлюють умовний виріб, до якого дорівнюють всю іншу номенклатуру товарного випуску підприємства. Умовний виріб - це, як правило, виріб з найбільш стабільним випуском протягом планового періоду, що займає найбільшу питому вагу у виробничій програмі.

Система оперативно-календарного планування по групових комплектах.

В умовах дії даної системи забезпечення безперебійний і погоджений ходи виробництва у всіх ланках досягається шляхом установлення диференційованих випереджень запуску деталей в обробку на основі їхнього угруповання по черговості подачі на зборку по однаковому технологічному міжцеховому маршруті, що збігається тривалості виробничого циклу їхнього виготовлення й періодичності запуску партії.

Для скорочення кількості планованих позицій, що враховують, дана система використає умовну одиницю у вигляді так званого групового комплекту деталей. Такий комплект включає всі оригінальні деталі виробу, які повинні бути подані на зборку.

Система оперативно-календарного планування та склад.

 Сутність цієї системи укладається в організації виготовлення уніфікованих деталей укрупненими партіями для утворення й поповнення складського запасу, що забезпечує рівномірне харчування зборки різних виробів, що випускають неоднаковими кількостями в різні проміжки часу.

Планово-обліковою одиницею при даній системі служить нормативна партія уніфікованих деталей у штуках.

Система базується на наступних календарно-планових нормативах: усередненої потреби в деталях для зборки виробів в умовну календарну одиницю часу (доба); оптимальному розмірі партії деталей; нормативної трудомісткості виготовлення партії по видах робіт; тривалості виробничого циклу виготовлення партії деталей по всьому технологічному маршруті; необхідному рівні страхового запасу деталей з обліком колеблемости їхнього споживання зборкою.

Система оперативно-календарного планування по випередженнях.

При цій системі забезпечення погодженої роботи всіх ланок виробництва досягається шляхом розподілу фонду часу планового періоду між роботами зі зборки й запуску серій, що чергуються, різних виробів і виготовленню відповідних заготівель і деталей в обсязі всіїє кількості а, що вимагається для зборки запланованої номенклатури продукції на черговий період з дотриманням календарного випередження технологічних стадій виробництва.

Планово-обліковою одиницею при даній системі вважається серія однойменних виробів, тобто певна їхня кількість, спільному виготовленню протягом чергового місяця. Передбачається, що серії різних виробів виготовляються у відомій черговості або паралельно один одному, причому виробництво заготівель і обробка деталей плануються на весь обсяг продукції встановленої номенклатури з таким розрахунком, щоб до початку чергового місяця зборка цієї продукції була повністю забезпечена комплектом деталей, виготовленим у попередньому місяці.

Оперативні місячні завдання передаються на виконання цехам разом з докладною специфікацією деталей, що комплектують випуск кожної серії виробів. Цехові планово-диспетчерські органи встановлюють подетальні завдання й календарні плани випуску й запуску партій по виробничих ділянках. При цьому, як правило, розмір партій деталей приймається рівним комплектуємій серії виробів. В окремих випадках розмір партії може дробитися для того, щоб її величина укладалася ціле число раз в обсязі комплектуємій серії.

Позамовна система оперативно-календарного планування. 

При  цій системі планування погоджений і комплектний хід виробництва досягається шляхом організації своєчасної підготовки й запуску виробів в обробку на основі циклових графіків виконання замовлень стосовно до заданих строків випуску. Для складних виробів із тривалим циклом зборки замовлення як планово-облікова одиниця може розчленовуватися у відношенні обробних і заготівельних цехів на окремі найважливіші вузли або комплекти деталей, що підлягають подачі до певних стадій складального виробництва. У цьому випадку мова йде про комплектно-вузловий порядок планування.

 

10.Бізнес плананування

Кожна фірма, починаючи свою діяльність, повинна ясно представляти потребу на перспективу у фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти чітко розраховувати ефективність використання ресурсів у процесі роботи фірми.

Бізнес-план є постійним документом; він систематично обновляється, у нього вносяться зміни, зв'язані як зі змінами, що відбуваються усередині фірми, так і на ринку, де діє фірма.

У зв'язку з тим, що бізнес-план надає собою результат досліджень і організаційної роботи, що має метою вивчення конкретного напрямку діяльності фірми (продукту або послуг) на певному ринку й у сформованих организацинно-зкономических умовах, він опирається на:

ü   Конкретний проект виробництва певного товару (послуг) - створення нового типу виробів або надання нових послуг (особливості задоволення потреб і т.д.);

ü   Всебічний аналіз виробничо-господарської й комерційної діяльності організації, метою якої є виділення її сильних і слабких сторін, специфіки й відмінностей від інших аналогічних фірм;

ü   Вивчення конкретних фінансових, техніко-економічних  і організаційних механізмів, використовуваних в економіці для реалізації конкретних завдань.

Бізнес-план є одним зі складених документів, що визначають стратегію розвитку фірми. Разом з тим він базується на загальній концепції розвитку фірми, більш докладно розробляє економічний і фінансовий аспект стратегії, дає техніко-економічне обґрунтування конкретним заходам. Бізнес-план охоплює одну із частин інвестиційної програми, строк реалізації якої звичайно обмежений одним або декількома роками (часто кореспондуючими зі строками середньо - і довгострокових кредитів), що дозволяє дати досить чітку економічну оцінку наміченим заходам.

Бізнес-план дозволяє вирішувати цілий ряд завдань, але основними з них є наступні:

-                 Обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку фірми;

-                  Розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності, у першу чергу обсягів продажів, прибутку, доходів на капітал;

-                  Визначення намічуваного джерела фінансування реалізації обраної стратегії, тобто способи концентрування фінансових ресурсів;

-                   Підбор працівників, які здатні реалізувати даний план.

Структура бізнес-плану.

Бізнес-план складається з наступних розділів:

1. Можливості фірми.

2. Види товарів (послуг).

3. Ринки збуту товарів (послуг).

4. Конкуренція на ринках збуту.

5. План маркетингу.

6. План виробництва.

7. Організаційний план.

8. Правове забезпечення діяльності фірми.

9. Оцінка ризику й страхування.

10. Фінансовий план.

11. Стратегія фінансування.

1.Можливості фірми.

Обсяг даного розділу не повинен перевищувати.....сторінок. Його текст повинен бути зрозумілий і не фахівець - гранична простота й мінімум спеціальних термінів.

Робота над цим розділом надзвичайно важлива, оскільки, якщо він не зробить сприятливого враження на інвесторів і кредиторів, та й далі бізнес-план вони просто не стануть дивитися.

Цей розділ повинен розроблятися в самому кінці складання бізнес-плану, коли досягнута повна ясність із всіх питань.

У розділі «Можливості фірми» визначаються в пріоритетному порядку всі напрямки діяльності фірми, цільові ринки по кожному напрямку й місце фірми на цих ринках. По кожному напрямку встановлюються мети, до яких фірма прагнути, стратегія їхнього досягнення, що включають перелік необхідних заходів. По кожній стратегії визначаються відповідальні особи.

У цьому розділі міститься інформація, що дає уявлення про фірму, а також всі необхідні дані. Характеризують  її комерційну діяльність.

2. Види товарів (послуг)

У цьому розділі бізнес-плану описуються всі товари й послуги, які провадить фірма Написанню даного розділу передує значна попередня робота з вибору товарів або послуг, які повинні стати основою бізнесу фірми.

У розділі необхідно дати опис всіх існуючих і нових товарів і послуг, пропонованих фірмою, відповівши на наступні питання:

1.Які товари (послуги) пропонуються фірмою? (Описати їх).

2.Наочне зображення товару (фотографія або малюнок).

3.Назва товару.

4.Які потреби (дійсн і потенційні) покликані задовольняти пропоновані товари, послуги?   

5.Наскільки мінливий попит на дані товари (послуги)?

6.Чи дорогі ці товари (послуги)?

7.Наскільки дані товари (послуги) відповідають вимогам законодавства?

8.На яких ринках і якому образі вони продаються?

9.Чому споживачі віддають перевагу даним товарам (послугам) фірми? Що становить їхню основну перевагу? У чому їхні недоліки?

10. Якими патентами або авторськими свидельствами захищені особливості пропонованих товарів (послуг) або технології їхнього виробництва й подання?

11. Які ціни, по яких продаються товари (послуги)? Які витрати на їхнє виробництво? Який прибуток принесе продаж одиниці кожного товару (послуги)?

12.   Які основні технико-економічні показники товарів (послуг)?

3. Ринки збуту товарів (послуг)

Цей розділ спрямований на вивчення ринків і дозволяє фірмам чітко представити хто буде купувати його товар і де його ніша на ринку.

На початку фірмі необхідно знайти відповідь на наступні питання:

1. На яких ринках діє або буде діяти фірма? Які типи ринків використаються фірмою?

2. Які основні сегменти цих ринків по кожному виді товару (послуги)?

3. Проранжировані  ринки (сегменти ринку), на яких діє або буде діяти фірма, по комерційній ефективності й інших ринкових показниках?

4. Що впливає на попит на товари (послуги) фірми в кожному із цих сегментів?

5   Які перспективи зміни потреб покупців у кожному із сегментів ринків?

6. Як передбачається реагувати на ці зміни?

7. Яким образом відбувається вивчення потреб і попиту?

8. Яка   загальна   й   імпортна   ємності   кожного   національного   ринку   й використовуваного сегмента по всіх товарах (послугам) фірми?

9. Які прогнози розвитку ємності сегментів на кожному з ринків?

10. Яка реакція ринку на нові товари (послуги)?

11. Чи провадиться тестування ринку й пробні продажі?

4. Конкуренція на ринку збуту

Тут потрібно провести реалістичну оцінку сильних і слабких сторін конкуруючих товарів (послуг) і назвати випускаючі їхні фірми, визначити джерела інформації, що вказують на те які товари є найбільш конкурентоспроможними, зрівняти конкуруючі товари (послуги) за базісною ціною, характеристикам, обслуговуванню, гарантійним зобов'язанням і іншим істотним ознакам. Цю інформацію доцільно представити у вигляді таблиці. Варто коротко обґрунтувати наявні достоїнства й недоліки конкуруючих товарів (послуг). Бажано відобразити, які знання про дії конкурентів можуть допомогти вашій фірмі створити нові або поліпшені товари (послуги).

Варто показати достоїнства й недоліки конкуруючих фірм, визначити сферу кожного конкурента на ринку, показати, хто має максимальну й мінімальну ціну, чия продукція найбільш якісна. Бажано провести ранжирування конкурентних позицій фірми. Що дозволить уточнити її положення й виявити можливості для потенційних поліпшень.

5. План маркетингу

Розділ, присвячений маркетингу, є однієї з найважливіших частин бізнес-плану, оскільки в ньому безпосередньо говоритися про характер намічуваного бізнесу й способах, завдяки яким можна розраховувати на успіх.

Фірма повинна підготувати такий план маркетингу, що здатний будити думка. Він повинен не просто представити концепцію, але «продати» бізнес як кредитний ризик із привабливими перспективами. Крім того, розділ повинен бути написаний у такій манері, що була б зрозуміла широкому колу людей - від менеджерів до членів ради директорів.

Історія свідчить, що маркетинг є однією з важливих умов на шляху фірми до успіху. Багато фірм мали звабний, дійсно потрібний споживачеві товар, зазнали невдачі через неправильний маркетинг або взагалі відсутності такого. Тому при оцінці бізнес-плану величезна увага буде приділено цьому розділу. Якщо не визначена реальна потреба в товарах або послугах, то ніякий талант, ніякі капітали не допоможуть фірмі домогтися успіху в даній області.

Таким чином, у цьому розділі включають такі пункти, як:

а) «Мети й стратегія маркетингу»;

б) «Ціноутворення»;

в) «Схема поширення товарів»;

г) «Методи стимулювання продажів»;

д) «Організація післяпродажного обслуговування клієнтів»;

е) «Реклама».

«Мети й стратегії маркетингу».

Після визначення загальної цільової стратегії фірми, по кожному виді продукції, визначається деталізований план дії. Основними критеріями оцінки стратегії тут є асортименти, ринок, конкуренція. Асортименти пропонованих товарів в остаточному підсумку залежить від потреби в якостях товару в кінцевих споживачів. Відмінності видів товару в асортименті повинні відповідати специфічним вимогам споживачів.

Варто намічати можливі нові види продукції, підбудовуючись під зростаючі запити ринку. Розміри ринку визначаються числом споживачів у кожному окремому продукті.

Оцінка конкурентів припускає виявлення на ринку фірм, що реалізують товари зі сходами якостями й здатні замінити пропонований товар.

Основним критерієм у свідомості покупця при оцінці товару, часто є ціна. Особливо коли виявити тонкості відмінності товарів.

«Ціноутворення».

Цінова стратегія може базувати на витратах, попиті або конкуренції. У випадку стратегії, заснованої на витратах, фірма визначає ціни, розраховуючи витрати виробництва, обслуговування й накладні видатки й потім додає бажаний прибуток на ці цифри. Попит не вивчається.  У рамках  стратегії, заснованої на попиті, ціна визначається на рівні средньоричної, і витрати не повинні в цьому випадку перевищувати суму, що розраховує як різниця ціни й прибутку. При конкурентній стратегії ціноутворення ціни можуть бути або нижче або вище ринкових - залежно від лояльності споживачів, надаваного сервісу, образа товару. Цей принцип використають фірми, що мають конкурентів.

Існує кілька шляхів реалізації цінової стратегії:

а)  Стандартні й ціни, що міняють. Установлення стандартних цін.

в)  Єдині й гнучкі ціни.

с)  Стратегія неокруглених цін. Ця стратегія має місце в тих випадках, коли ціни встановлюються нижче круглих сум. Споживачам подобатися одержувати здачу. У споживача виникає враження, що фірма ретельно аналізує свої ціни й установлює на мінімально можливому рівні. Може скластися враження, що йде розпродаж із знижкою.

е)   Зв'язок ціни і якості.

«Схема поширення товарів».

Розподіл і збут містять у собі три елементи: транспортування, зберігання й контакти зі споживачами. Продукція може бути відправлена від виробника через канали руху товарів до споживачів. Коли виробництво перевершує поточний попит, продукція повинна зберігатися. Нарешті, щоб продати продукцію й послуги споживачам, потрібно визначити продавця або магазин, годинни  роботи, мати відповідне встаткування й управляти запасами. При виборі каналів руху товарів варто враховувати ряд основних факторів:

- Споживачі (кількість, потреби, розмір середньої покупки)

- Потреби  (розміщення й  годинники роботи магазина, асортименти, допомога торговельного персоналу, умови кредиту)

- Сегменти (розмір, поводження відносно покупок)

-Компанія (мети: контроль, збут, прибуток, час)

- Ресурси (гнучкість, рівень, потреби в сервісі)

- Досвід (методи просування, відносини в системі збуту)

«Стимулювання збуту».

Стимулювання збуту допомагає залучати покупців і підтримувати прихильність до продукту або магазина. Наприклад, покупців залучають зразки нових товарів і пробні пропозиції. Виробник може підтримувати прихильність до своєї марки за допомогою подарунків регулярним покупцям. Деякі форми стимулювання збуту мають цінність для споживачів і зберігаються ними. Вони виконують функцію нагадування. Сюди ставляться календарі, майки, плакати. За допомогою внутрішніх вітрин можна збільшити імпульсивні покупки.

Розробка плану стимулювання:

а)   Установлення цілей.

б)   Відповідальність за стимулювання збуту звичайно розділяють керуючі рекламою й збутом.

в)    Розроблений загальний план повинен включити бюджет, орієнтацію або тему, умови, інформаційні кошти, тривалість і хронологічну послідовність.

г)      Вибір виду стимулювання.

д)      Координація плану.

е)      Оцінка успіху або невдач проекту, тому що тісно пов'язана з показниками

діяльності.

«Післяпродажне обслуговування»

У цьому розділі необхідно відповісти на питання, що стосуються умов гарантійного й післягарантійного обслуговування; подання кола послуг у кожному із цих видів обслуговування. Планування післяпродажного обслуговування складається з визначення політики фірми в розділі наступних питань:

а)      Відповідність   асортиментів   і   якості   послепродажньїх   послуг   запитам споживачів.

б)      Частота використання окремих деталей і вузлів.

в)      Налагодженість механізму постачання гарантійних майстерень необхідним числом запчастин.

«Реклама».

Позитивною стороною реклами є те, що вона може залучити великий і географічно розкиданий ринок. Негативна сторона - всі рекламні послання стандартизовані, їм не вистачає гнучкості. їх важко пристосувати до потреб і особливостей споживачів. План реклами: І. Установлення цілей. II. Установлення відповідальності.

III. Після встановлення розміру загальних асигнувань на рекламу фірма визначає детальний бюджет реклами.

IV. Потім фірма розробляє рекламні теми, загальні для всієї компанії. V. Фірма має у своєму розпорядженні широкий вибір коштів реклами. VI. Визначення строку виходу реклами.

«Формування суспільної думки».

Систематичне створення сприятливого відношення до фірми широких мас населення, включаючи урядовий апарат і державні установи. Із цією метою підтримується зв'язок із представниками масової інформації за допомогою прес - конференцій, приміщення статей у газетах і журналах або телерепортажів, суспільної або добродійної діяльності, ювілейних заходів, організації днів відкритих дверей.

Здійснення торговельної презентації, що пов'язана з демонстрацією товарів з показом їхніх достоїнств, що існують варіантів і моделей, цін, надаваних послуг.

Надання консультативних послуг з видачею пропозицій посібнику з питань суспільного визнання фірми, її положення на ринку й іміджу.

Із усього сказаного вище слід зазначити, що маркетинг - план є невід'ємною й однієї з головних частин бізнес - плану.

6. План виробництва

Цей розділ готується тільки  тими  підприємцями, які  готуються зайнятися виробництвом товарів. При написанні варто відповісти на наступні питання:

1. Де будуть виготовляти товари - діючому або новостворюваному підприємстві?

2. Наскільки вдало обране місце розташування фірми, виходячи із близькості до ринку, постачальникам, доступності робочої сили, транспорту й т.д.?

3. Які виробничі потужності буде потрібно і як вони будуть уводитися рік у рік? Які основні кошти будуть потрібні для організації виробництва? Яка динаміка їхньої

зміни на перспективу?

4. Які можливі утруднення при організації виробництва?

5. Де, у кого й на яких умовах закупається сировина?

6. Схема виробничих потоків.

7. Чи передбачена охорона навколишнього середовища?

8. Які будуть витрати виробництва? Динаміка їхньої зміни.

7.Фінансовий план

Цей розділ необхідно присвятити плануванню фінансового забезпечення діяльності фірми з метою найбільш ефективного використання наявних коштів.

У цьому розділі необхідно розробити сукупність наступних планово-звітних документів:

Оперативний план (звіт).

План (звіт) доходів і видатків.

План (звіт) руху грошових коштів.

Балансовий звіт (план).

Оперативний план (звіт) відображає за кожний період результати взаємодії фірми і її цільових ринків по кожному товарі й ринку. Цей документів повинен розроблятися службою маркетингу.

План (звіт) про доходи й видатки по виробництву товарів показує, чи одержить фірма прибуток від продажу кожного з товарів. Цей документ розробляється економічною службою фірми по кожному з товарів.

План (звіт) про рух грошових коштів показує процес надходжень і витрати грошей у процесі діяльності фірми. Він розробляється фінансовою службою фірми.

Балансовий звіт підводить підсумки економічної й фінансової діяльності фірми за звітний період. Він звичайно розробляється бухгалтерією. У зазначених планово-звітних документах відображаються плановані й фактичні величини показників за звітний період. Тривалість планово-звітних періодів залежно від конкретних умов може змінитися в межах: місяць, квартал, півроку, рік.